Неоплачувана відпустка (відпустка без збереження заробітної плати) в українському законодавстві розглядається як право працівника, а не засіб оптимізації витрат роботодавця. Примусове «відправлення» у такі відпустки, у тому числі під час воєнного стану, є прямим порушенням трудового законодавства.
1. Чи може роботодавець вимагати заяву на відпустку без збереження зарплати?
Інспекція праці прямо наголошує:
Примусове відправлення працівників у відпустку за власний рахунок є абсолютно незаконним.
Навіть за умов війни, економічної кризи, падіння обсягів виробництва:
- закон не дає роботодавцю права самостійно, за власною ініціативою, відправляти працівників у неоплачувані відпустки;
- відпустка без збереження заробітної плати може бути надана лише на підставі особистої заяви працівника.
Норми, на які спирається позиція:
- ст. 25–26 Закону України «Про відпустки»;
- Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Ключове: ініціатива відпустки «за свій рахунок» завжди має йти від працівника, а не від адміністрації.
2. Три базові правила щодо неоплачуваної відпустки
Інспекція праці виокремлює три принципові моменти:
1. Виключно за бажанням працівника
- Відпустка без збереження зарплати оформлюється тільки за заявою працівника.
- Без заяви будь‑який «наказ про відпустку» суперечить Закону про відпустки.
2. Двостороння згода сторін
- Навіть під час воєнного стану не допускається запровадження «загальної неоплачуваної відпустки» наказом керівництва.
- Має бути волевиявлення працівника (заява) і згода роботодавця, а не одностороннє рішення адміністрації.
3. Сувора відповідальність за примус
- Вимога «підпиши заяву» під тиском, погрозами чи ультиматумами;
- відправлення у відпустку без збереження зарплати наказом без заяв працівника —
усе це розцінюється як грубе порушення трудового законодавства. - За такі дії передбачені:
- дисциплінарна відповідальність;
- адміністративна;
- у певних випадках – кримінальна.
3. Що робити роботодавцю, якщо роботи справді немає?
Навіть у складних умовах (війна, втрата ринків, руйнування потужностей) закон пропонує легальні механізми, альтернативні примусовій неоплачуваній відпустці:
1. Оголошення простою (ст. 113 КЗпП)
- Застосовується, якщо підприємство тимчасово не може працювати.
- За час простою працівникам гарантується не менше 2/3 тарифної ставки (окладу).
2. Призупинення дії трудового договору (ст. 13 Закону про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану)
- Тимчасове припинення надання роботи та виплати зарплати, якщо діяльність фізично неможлива через воєнні дії.
- Трудові відносини зберігаються, працівників не змушують писати заяви на відпустку.
Ці інструменти прямо передбачені законом і не потребують «масового збору заяв» від працівників.
Висновок
- Відпустка «за власний рахунок» – це особисте право працівника, а не інструмент економії фонду оплати праці.
- Будь‑які накази про неоплачувані відпустки без заяв працівників, а також примус до написання заяв – незаконні і можуть тягнути дисциплінарну, адміністративну й навіть кримінальну відповідальність для роботодавця.
- Навіть в умовах війни роботодавець має використовувати цивілізовані механізми – простій, призупинення трудового договору – замість практики «напишіть усі заяви за свій рахунок».