Українське трудове законодавство дозволяє роботодавцю в окремих випадках робити утримання із заробітної плати працівника. Водночас встановлені чіткі підстави, граничні розміри таких відрахувань і перелік виплат, на які стягнення заборонене.
1. Законні підстави для відрахувань із зарплати
Стаття 127 КЗпП визначає основні випадки, коли роботодавець має право утримати кошти із зарплати працівника. Серед них:
-
Невчасно повернений аванс
Якщо працівник отримав аванс і не відзвітував/не повернув залишок у встановлений строк. -
Помилково нарахована завищена зарплата
Утримання можливе, якщо:- мало місце лічильна помилка; або
- переплата сталася через протиправні дії працівника, підтверджені відповідними документами.
-
Невикористані кошти на відрядження
Якщо працівник не повернув залишок підзвітних коштів після відрядження. -
Збитки, завдані підприємству
За умови, що:- факт і розмір шкоди встановлено;
- дотримані вимоги щодо матеріальної відповідальності (окремо регулюється КЗпП).
-
Відрахування за невідпрацьовані дні відпустки при звільненні
Якщо працівник використав щорічну відпустку «авансом», а стажу недостатньо, роботодавець може утримати суму за невідпрацьовані дні.
Для здійснення таких відрахувань роботодавець повинен:
- видати відповідний наказ (розпорядження);
- зробити це не пізніше одного місяця:
- з дня виявлення заборгованості; або
- з дня закінчення строку повернення коштів.
2. Граничний розмір відрахувань
Стаття 128 КЗпП встановлює обмеження:
- загальний розмір усіх відрахувань із зарплати не може перевищувати 20 % суми, належної до виплати;
- у випадках, окремо передбачених законодавством України,
→ максимальний розмір утримань може сягати до 50 % зарплати (наприклад, за виконавчими документами).
Якщо утримання проводиться за кількома виконавчими документами (аліменти, стягнення боргів тощо):
- за працівником у будь‑якому разі має бути збережено не менше 50 % заробітку.
У разі незгоди із відрахуваннями працівник має право оскаржити дії роботодавця у встановленому законом порядку (звернення до інспекції праці, суду тощо).
3. Виплати, з яких утримання заборонені
Ч. 4 ст. 26 Закону «Про оплату праці» та ст. 129 КЗпП забороняють стягнення з окремих видів доходів. Їх перелік наведено у ст. 73 Закону № 1404 «Про виконавче провадження».
Серед таких «недоторканних» виплат:
- вихідна допомога при звільненні;
-
компенсація витрат у зв’язку з:
- переведенням на іншу місцевість;
- направленням на роботу в іншу місцевість;
- службовим відрядженням;
- допомога по вагітності та пологах;
- допомога на лікування;
- допомога на поховання;
- неоподатковуваний розмір матеріальної допомоги;
- інші виплати, прямо вказані в ст. 73 Закону № 1404.
З цих сум:
- не допускаються відрахування та стягнення, навіть за наявності боргів чи виконавчих документів (за винятками, встановленими законом).
Підсумок: роботодавець може робити відрахування із зарплати працівника лише у чітко визначених законом випадках, у встановлених строках і межах (20–50 %) та ніколи – з виплат, на які стягнення заборонене. Будь‑які інші «ініціативні» утримання можуть бути кваліфіковані як порушення трудового законодавства і оскаржені працівником.