У Держпраці розповіли щодо розгляду поданих документів на підтвердження статусу «одинака мати» та прийняття рішення роботодавцем про надання додаткової відпустки на дітей.
Згідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Розлучена жінка має право на власний розсуд визначити і подати документи, що підтверджують відсутність участі батька у вихованні дитини.
Працівниця, що згідно із Законом України «Про відпустки» має право на додаткову соціальну відпустку і подала офіційні документи (довідку, рішення, акт тощо), які не суперечить закону, має справедливе очікування, що її право буде реалізоване.
Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68 Конституції України).
Право на відпустку працівника закріплене у статті 45 Конституції України встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво – важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Пунктом 5 ч. 13 статті 10 Закону № 504, як було зазначено вище, передбачено, що щорічні відпустки за бажанням працівниці в зручний для неї час надаються: одинокій матері, яка виховує дитину без батька.
Відповідно до вимог статті 141 КЗпП роботодавець, зокрема, зобов’язаний неухильно додержувати законодавства про працю, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту, в тому числі уважно розглядати звернення та подані документи, що стосуються надання додаткових соціальних відпусток одиноким матерям (батькам) та надавати такі відпустки як цього вимагає Закон.
Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 р. № 389-VIII, діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-ІХ (далі — Закон № 2136. Цей Закон діє винятково протягом періоду воєнного стану та втрачає чинність із дня його припинення або скасування, крім окремих положень встановлених цим Законом.
Відповідно до абзацу третього ст. 12 Закону № 2136 у період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку, передбачену абзацом першим частини першої статті 12 Закону № 2136, за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати. Надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати.
Згідно частини другої статті 12 Закону № 2136, у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення).
Таким чином на період дії воєнного стану законодавець розширив права роботодавця надавши можливість встановлювати зазначені вище обмеження щодо використання відпусток, в тому числі додаткових відпусток працівниками, що мають дітей. Водночас роботодавець його посадові особи не мають законних підстав та не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд норми законодавства, встановлювати необґрунтовані обмеження щодо переліку документів, якими особа має можливість підтвердити своє право на додаткову соціальну відпустку, як одинока мати.
Роботодавець, його посадові особи зобов’язані неухильно дотримуватись вимог законодавства про працю та Закону України «Про захист персональних даних», вони не наділені повноваженнями оцінювати та самостійно перевіряти інформацію у поданих документах на предмет її достовірності, вимагати і збирати додаткову інформацію про жінку чи батька дитини.
Перевірка обґрунтованості надання додаткової соціальної відпустки жінці, як одинокій матері роботодавцем, допустима лише в межах законного інтересу та без втручання в особисте життя.
Відмова посадових осіб роботодавця через “власні сумніви”, без законної підстави або відсутності протиріч у поданих документах до їх прийняття та належного розгляду, застосування подвійних стандартів – різних процедур розгляду та різне правозастосування норм законодавства за однакових обставин (наприклад надання одній працівниці – одинокій матері додаткової відпустки та відмова іншій за однаковим умов, прийняття в одному випадку документів для підтвердження статусу одинокої матері та відмови у прийнятті таких же документів в іншому випадку, тощо), є не належним виконанням вимог ст. 141 КЗпП, що створює перешкоди для реалізації законних прав особи, може сприяти порушенням трудових прав, дискримінації, мобінгу і негативно впливати на психічне здоров’я працівників.
Роботодавцям рекомендовано врегулювати питання, що стосуються реалізації права на додаткові соціальні відпустки одинокими матерями (батьками), зокрема розлученими жінками, що виховують дітей без участі батька, в тому числі питання, пов’язані із наданням документів, необхідних для підтвердження статусу особи, процедурою їх розгляду в правилах внутрішнього трудового розпорядку (ст. 142 КЗпП), колективному договорі, забезпечивши підготовку та прийняття зазначених локальних актів у відповідності до вимог законодавства.