До управління Держпраці звернувся пан Микола (ім’я змінено) з таким запитанням: «Роботодавцем встановлений підсумований облік робочого часу. Час відпочинку становив в останній місяць усього один день на три тижні, тривалість зміни 12 годин. Директор говорить, що такий графік тепер буде до кінця року, бо під час воєнного стану кількість надурочних годин не обмежується. Підкажіть чи має право роботодавець на такі дії?
Інспектором праці Східного міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці було надало консультацію працівнику, у якій звернута увага, шо наведені у запитанні відомості вказують на те, що роботодавець не дотримується вимог законодавства про працю і такі його дії можуть бути оскаржені, зокрема шляхом звернення до поліціїпро вчинення грубого порушення законодавства про працю, якщо є достатні підстави вважати, що таке мало місце.
Згідно статті 50 КЗпП нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій статті50 КЗпП.
Статтею 61 КЗпП передбачено, що на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50і51).
Законом України «Про особливості трудових відносин під час воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX (далі Закон №2136, набув чинності з 24.03.2022) визначені правові засади організації праці під час дії воєнного стану. Закон № 2136 діє у період воєнного стану, введеного відповідно до Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану, крім частини четвертої статті 13 та статті 15 цього Закону, які втрачають чинність з моменту завершення відшкодування працівникам та роботодавцям грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України. (Пункт 3 розділу “Прикінцеві положення” в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022)
Згідно статті 6 Закону №2136«Особливості встановлення та обліку часу роботи та часу відпочинку» під час воєнного стану:
1. Нормальна тривалістьробочого часу у періоддіївоєнного стану може бути збільшена до 60 годин на тиждень для працівників, зайнятих на об’єктахкритичноїінфраструктури (в обороннійсфері, сферізабезпечення
життєдіяльностінаселеннятощо).
2. Для працівників, зайнятих на об’єктахкритичноїінфраструктури (в обороннійсфері, сферізабезпеченняжиттєдіяльностінаселеннятощо), яким відповідно до законодавствавстановлюєтьсяскороченатривалість
робочого часу, тривалістьробочого часу у періоддіївоєнного стану не можеперевищувати 40 годин на тиждень.
3. П’ятиденнийабошестиденнийробочийтижденьвстановлюєтьсяроботодавцем.
4. Час початку і закінченнящоденноїроботи (зміни) визначаєтьсяроботодавцем.
5. Тривалістьщотижневогобезперервноговідпочинкуможе бути скорочена до 24 годин.
6. У періоддіївоєнного стану не застосовуютьсянормистатті 53,частинипершоїстатті 65, частинтретьої – п’ятоїстатті 67,статей 71,73,78-1Кодексу законів про працюУкраїни тачастинидругоїстатті 5 Закону України “Про відпустки”.
7. У разівстановленнянормальноїтривалостіробочого часу відповідно дочастинпершоїтадругої статті 6 понад норму, встановленувідповідно до законодавства, оплата праціздійснюється у розмірі, збільшеномупропорційно до збільшеннянормипраці.
Нормизаконодавства про працю, якісуперечатьположенням Закону №2136, на періоддіївоєнного стану не застосовуються.
Водночасіншінормизаконодавства про працю, які не суперечатьположеннямЗакону №2136, також можуть або повинні застосовуватися у відносинахміжпрацівником та роботодавцем.(додатково див. Коментар Міністерства економіки України до Закону №2136).
Закон N 2136 не призупиняє дію ст. 62, 63 КЗпП.
Роботодавець може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині третій статті62 КЗпП.
Ні введення воєнного стану, ані встановлення підсумованого обліку робочого часу не надає право роботодавцю використовувати працю співробітників без обмеження тривалості робочого часу, що встановлена діючими нормами Кодексу законів про працю України і Законом № 2136, а також на залучення працівників до надурочних годин роботи, у випадках не передбачених законодавством.
За систематичне порушення вимог ст.ст.62, 63 КЗпП посадові особи роботодавця можуть бути притягнуті до відповідальності, зокрема такі дії можуть бути кваліфіковане як грубе порушення законодавства про працю, що тягне за собою один із видів кримінальної відповідальності: штраф від 2000 до 3000 НДМГ (34 000—51 000 грн); позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; виправні роботи на строк до двох років.(див стаття 172 ККУ).