Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду підтримано позицію Головного управління ДПС у Дніпропетровській області у справі № 160/15514/20 про те, що надані Позивачем первинні документи, які складені на операції з придбання ним сільськогосподарської продукції (насіння соняшника) у ТОВ «З», ТОВ «Ю», ТОВ «П», не підтверджують факт господарських операцій.
Касаційним Судом встановлено, що сам факт наявності у позивача податкових та видаткових накладних не є безумовним доказом реальності господарських операцій, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки товарів тим виконавцем (постачальником), який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.
Таку оцінку документів суд зробив з врахуванням обставин щодо відсутності у ТОВ «З», ТОВ «Ю», ТОВ «П» необхідних для здійснення постачання насіння соняшника умов та ресурсів (виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, обмежена (недостатня) чисельність працівників при відсутності офіційних даних (у звітах форми 1ДФ) щодо залучення працівників за цивільно-правовими угодами, необхідних площ земель сільськогосподарського призначення), а згідно з інформацією з ЄРПН не підтверджено придбання зазначеними суб’єктами господарювання послуг відповідного характеру, які б дозволяли зробити висновок, що вони були спроможні здійснити операції з постачання насіння соняшника на адресу позивача.
Судом зазначено, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на витрати та/або податковий кредит від виконання податкового обов`язку іншими платниками – постачальниками товарів (послуг), однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов`язань, зокрема, у створенні штучних підстав для збільшення витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов`язку, при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на витрати та податковий кредит є безпідставною.
Також колегія суддів зазначила, що враховуючи обставини щодо характеру діяльності ТОВ «З», ТОВ «Ю», ТОВ «П», а також те, що позивач не навів обґрунтованих доводів щодо економічної та ділової доцільності придбання насіння соняшника у контрагентів-постачальників, які не є виробниками цієї продукції та якими не надано документів щодо походження соняшника, стверджувати, що Позивач проявив належну обачність при виборі цих контрагентів, а також що у позивача не могло бути обґрунтованих підстав сумніватись у добросовісності зазначених суб’єктів господарювання, не можна. Позивач, здійснюючи діяльність з виробництва і реалізації олії соняшникової, повинен бути зацікавлений в постачанні якісної сировини, що обумовлювало його зацікавленість виробником соняшника. Це, у свою чергу, обумовлює прояв відповідної обачності у виборі постачальника, з’ясування його можливостей здійснити постачання соняшника, тим більше, якщо постачальник зобов’язується поставити соняшник власного виробництва.
Як підсумок, у суду апеляційної інстанції не було підстав для застосування принципу індивідуальної відповідальності платника податку, адже на противагу доводам ГУ ДПС позивач не довів, що він діяв з належною обачністю при виборі контрагентів та розумними заходами пересвідчився у достовірності первинних документів, на підставі яких сформував показники свого бухгалтерського та податкового обліку.
Відтак, постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.05.2023 у справі №160/15514/20 касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задоволено, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31.08.2021 скасовано, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 залишено в силі (рішенням суду першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог на суму 18,4 млн грн).