Обговорення проєкту Трудового кодексу: позиція адвокатської спільноти
На тематичному круглому столі, організованому Комітетом Національної асоціації адвокатів України (НААУ) з трудового права, говорили про баланс інтересів працівника і роботодавця у проєкті Трудового кодексу України (проєкт № 14386 від 15.01.2026).
Підтримка реформи та ключові ризики
НААУ підтримує саму ідею оновлення трудового законодавства і прийняття нового кодексу, оскільки чинне регулювання є застарілим, а новий акт потрібен для руху в європейському напрямку. Голова комітету Вікторія Поліщук застерегла, що аналіз проєкту виявив системні ризики, зокрема: можливу невідповідність міжнародним стандартам, звуження трудових гарантій, надмірне розширення локального й договірного регулювання без достатніх запобіжників, широкі дискреційні повноваження роботодавця, слабке врегулювання процедур при припиненні трудового договору, колективних звільненнях, нестандартних формах зайнятості, участі представників працівників у прийнятті рішень.
Час відпочинку: ризики для працівників
Членкиня Ради Комітету Наталія Черевко зосередилася на тому, як у проєкті Трудового кодексу виписано час відпочинку і чи не створюють окремі формулювання ризиків для працівника.
Насамперед вона розкритикувала визначення зі ст. 127, де час відпочинку пов’язано з можливістю використовувати його «на власний розсуд». На її думку, це неточно, бо працівник може формально не працювати, але не бути вільним у розпорядженні своїм часом, зокрема під час «чергування» вдома.
Тому вона запропонувала простішу формулу: час відпочинку — це будь-який період, який не є робочим часом.
Міжзмінний і щотижневий відпочинок: суперечності норм
Окрему увагу було приділено нормам щодо відпочинку. Далі адвокатка звернула увагу на ст. 129 про щоденний міжзмінний відпочинок не менше 12 годин. Вона застерегла, що така норма може обмежити право на працю для тих, хто поєднує основну роботу із сумісництвом, викладацькою чи науковою діяльністю, і запропонувала орієнтуватися на стандарт у 11 годин.
Ще одне зауваження стосувалося ст. 130 про 42 години щотижневого безперервного відпочинку. Н.Черевко фактично вказала на математичне нестикування цієї норми при шестиденному робочому тижні й запропонувала уточнити її за європейським підходом: 24 години щотижневого відпочинку на додаток до 11 годин щоденного.
Індивідуальні трудові спори: окремий блок зауважень
Окрема доповідь Н.Черевко була присвячена питанню врегулюванню індивідуальних трудових спорів.
Прогалини у регулюванні зарплати
Сильні сторони проєкту в частині оплати праці окреслила членкиня Ради Комітету Наталія Кайда. На її погляд, проєкт системно визначає види заробітної плати, її складові, порядок індексації, доплат і компенсацій, а також закріплює гарантії мінімальної зарплати, підвищені ставки за роботу у шкідливих умовах, уночі, у свята і понаднормово, а також принцип рівної оплати для чоловіків і жінок за рівноцінну працю.
Водночас головний акцент вона зробила на прогалинах. На її думку, проєкт має чіткіше врегулювати мінімальну зарплату для працівників із неповним робочим часом, дистанційною та мобільною роботою, а також прозоро визначити доплати за суміщення посад і тимчасове виконання обов’язків інших працівників.
Ризики при виплаті зарплати
Окремо Н.Кайда звернула увагу на ризики у виплаті зарплати: компенсацію за затримку не варто обмежувати шістьма місяцями, натомість слід передбачити відсотки за прострочення і виплату всіх сум незалежно від спору про їх розмір. Ще одна її теза — працівник має отримувати зрозумілу розшифровку всіх нарахувань і відрахувань при кожній виплаті.
Колективні трудові спори: складність і перевантаженість нормами
Про колективні трудові спори як про одну з найскладніших частин проєкту говорив член Ради Комітету Олексій Погрібняк. Він звернув увагу, що проєкт детальніше, ніж чинне регулювання, описує всіх учасників соціального діалогу та їхню роль у спорі, але водночас ця частина, на його думку, місцями перенасичена нормами, фактично перенесеними із законодавства про Національну службу посередництва і примирення.
Водночас він позитивно оцінив те, що проєкт чітко розмежовує спори про права і спори про інтереси. Перші стосуються невиконання вже встановлених норм, другі — нових вимог, яких закон прямо не гарантує, наприклад додаткових коефіцієнтів оплати праці.
Звідси випливає й різниця в процедурах: для спорів про інтереси обов’язковими є переговори і трудова медіація, а для спорів про права — переговори, медіація, трудовий арбітраж, а за певних умов і суд.
Окремо він вказав на неузгодженість: медіація названа добровільною, хоча в окремих випадках проєкт робить її фактично обов’язковою.