Об’єкт оподаткування та платники земельного податку
Податковий кодекс п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 визначає, що земельний податок – це обов’язковий платіж:
- власників земельних ділянок і земельних часток (паїв);
- постійних землекористувачів земель державної та комунальної власності.
Відповідно ст. 269 ПКУ, платниками земельного податку є:
- власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
- землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування.
Об’єктами оподаткування земельним податком, відповідно ст. 270 ПКУ, є:
- земельні ділянки, які перебувають у власності;
- земельні частки (паї), які перебувають у власності;
- земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування.
Обов’язок сплачувати земельний податок
Пунктом 286.1 ст. 286 ПКУ встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є:
- дані державного земельного кадастру;
- дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
- дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю);
- дані сертифікатів на право на земельні частки (паї);
- рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв);
- дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї);
- дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Специфіка багатоквартирних будинків
Закон № 417‑VIII визначає особливості права власності у багатоквартирних будинках. Відповідно частини другої ст. 382 ЦКУ:
- усі власники квартир і нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками спільного майна;
- до спільного майна належать, зокрема, права на земельну ділянку, на якій розташований будинок та прибудинкова територія, якщо такі права зареєстровані.
Статтею 42 ЗКУ визначено, що:
- земельні ділянки під багатоквартирними будинками державної/комунальної власності та прибудинкові території надаються в постійне користування підприємствам/установам/організаціям, які управляють цими будинками;
- ділянки, що є у спільній сумісній власності співвласників будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам у порядку, встановленому КМУ.
Тобто платником земельного податку по ділянці під багатоквартирним будинком є та особа, на яку зареєстровано право на землю:
- комунальне/держпідприємство – управитель будинку;
- ОСББ, якщо земля оформлена на ОСББ;
- інша уповноважена установа.
Отже, юридична особа, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні ст. 269 ПКУ, до моменту виникнення відповідних прав такої особи на таку земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку, визначеному законом.
До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог ПКУ не має обов’язку нараховувати та сплачувати плату за землю.
Що стосується юридичної особи, яка володіє нерухомим майном у багатоквартирному будинку, то безпосереднім платником земельного податку буде виступати особа, щодо якої здійснено державну реєстрацію прав на земельну ділянку під багатоквартирним будинком з урахуванням прибудинкової території, з моменту такої реєстрації прав особи на земельну ділянку.
Юрособа – власник окремого приміщення в такому будинку:
- не сплачує земельний податок безпосередньо;
- бере участь у витратах на утримання/експлуатацію будинку та землі через механізм відносин із управителем чи ОСББ.
Отже, консультація ДПС ЗІР підтверджує, що:
-
Обов’язок із справляння, в т.ч. нарахування, подання податкової звітності та сплати земельного податку настає з дати державної реєстрації такою юридичною особою права власності або постійного користування земельною ділянкою відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі.