Страхова виплата у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначається та здійснюється за основним місцем роботи (діяльності). Це визначено Частиною першою статті 22 Закону України від 23.09.99 р. № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».
Допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах застрахованим особам (у тому числі тим, які здійснюють підприємницьку чи іншу діяльність та одночасно працюють на умовах трудового договору) надається за основним місцем роботи (діяльності) або за місцем роботи за сумісництвом (наймом) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, ч. 1 ст. 22 Закону визначено першочерговість реалізації права застрахованих осіб на допомогу по тимчасовій непрацездатності страхувальниками за основним місцем роботи.
З урахуванням наведеного, страхувальник для реалізації права застрахованої особи на допомогу по тимчасовій непрацездатності здійснює за основним місцем роботи призначення та надання зазначеної виплати, розрахованої лише за основним місцем роботи, і у разі вмотивованої відмови страхувальником або уповноваженими ним особами в призначенні страхової виплати за основним місцем роботи, застрахована особа має право за місцем роботи за сумісництвом на таку виплату, розраховану лише за сумісництвом. При цьому дана норма поширюється як за місцем роботи за зовнішнім сумісництвом, так і за внутрішнім.
Слід зазначити, що за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується страхувальниками за основним місцем роботи та за сумісництвом. При цьому перші сімнадцять днів тимчасової непрацездатності оплачуються роботодавцем за рахунок коштів підприємства, установи, організації.