Чому Україна потребує Комплексної національної програми відбудови та реновації житлового фонду.
1. Надзвичайні масштаби руйнувань житлового фонду. Житло – найбільш постраждалий сектор: за оцінками RDNA4 станом на 31.12.2024, загальні збитки житлового фонду оцінювались в 57,6 млрд доларів, а потреби у відновленні у наступні 10 років – у 83,7 млрд дол. Втратили житло, за експертними оцінками, 2,5 млн домогосподарств. Найбільше постраждали Харківська, Донецька, Луганська, Херсонська, Миколаївська та Запорізька області. росія за роки повномасштабної війни знищила фактично те, що Україна будувала впродовж 6-7 років – і цей процес не припиняється, збільшуючи масштаби проблеми.
2. У країні залишається майже 5 млн внутрішньо переміщених осіб, для більшості з яких житло є найскладнішим викликом, з яким вони мають справу – не тільки сьогодні, але й на найближчу перспективу. Для великої частини громадян, які виїхали за кордон, втративши при цьому житло, питання можливості його набуття може стати визначальним при вирішенні питання повернення до України. Станом на 01.01.2015 року, 657 тис. сімей перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов в органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях, що ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві (Міноборони, СБУ, Нацполіції, Нацгвардії та ін.), і ця так звана «квартирна черга» практично не рухалась ще до початку повномасштабної війни.
3. Житловий фонд, якому вдалось уникнути пошкоджень чи руйнувань – перебуває у жахливому чи поганому технічному стані, у якому поточні чи капітальні ремонти не вирішують більшість проблем, а лише відкладають їх на потім. Понад 80% існуючих житлових будівель були побудовані в період до 1991 року, на сьогодні є фізично зношеними, не відповідають сучасним вимогам до будівництва та мають низький рівень енергоефективності. Станом на 1.01.2022 офіційно було визнано «ветхим» 4,0 млн кв. м житла (38,8 тис. будинків), «аварійним» – 900 тис. кв. м (16,3 тис. будинків). Середній питомий показник енергоспоживання будівлями в Україні становить близько 194 кВт⋅год/м², перевищуючи відповідні показники європейських країн на 30-50%.
4. Значна частина житлового фонду не надає мешканцям доступу до базових послуг належної якості. Лише близько 65% населення мають доступ до систем питного водопостачання, з яких централізованим водопостачанням забезпечено менше 30% населених пунктів України. Менше половини житлового фонду забезпечені системами водовідведення, гарячого водопостачання та центрального опалення. Близько 20% населення не охоплено послугами з вивезення твердих побутових відходів.
5. Хаотична несистемна забудова декількох останніх десятиліть породила декілька ключових проблем: а) спотворення «облич» населених пунктів, знищення їх історичної, культурної, архітектурної самоідентичності; б) стрімке зменшення площ зелених зон, погіршення стану навколишнього природного середовища; в) поступове перетворення населених пунктів у зони, все менш комфортні до життя. Масова практика «вбудовування» багатоповерхівок у зони низько-етажного будівництва минулого століття призвели до значного збільшення навантажень на комунальну інфраструктуру та мережі, які фізично не витримують нові додаткові обсяги споживання та регулярно зазнають пошкоджень та руйнувань.
6. Житлові стандарти, як і за часів колишнього срср, продовжують базуватись на підході «забезпечення часткового задоволення мінімальної фізіологічної потреби» замість перетворення житла, де людина проводить не менше половини доби, у територію особистого комфорту та розвитку. В Україні до останнього часу вважаються нормальними умовами 13,65 кв. м загальної площі на людину, з яких 9 кв. м – житлової.
Це далеко не повний перелік проблем, які накопичувались десятиліттями, і їх розв’язання окремими точковими рішеннями вже є неможливим і недоцільним.