Федерація профспілок звернулась до Державної служби України з питань праці з проханням надати роз’яснення щодо порядку встановлення доплат працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, оскільки при проведенні перевірок контрольно-ревізійні органи (Держфінінспекція, аудиторські служби тощо) наголошують про відсутність підстав у роботодавця щодо встановлення доплат працівникам за шкідливі умови праці від 4% до 24%, у зв’язку втратою чинності або не застосуванням постанови Державного комітету СРСР з праці і соціальних питань і Секретаріату ВЦРПС від 03.10.1986 р. №387/22-78.
Така ситуація призводить до втрат частини заробітної плати, погіршення соціального захисту працівників за роботу в шкідливих умовах праці та створює соціальну напругу в трудових колективах.
Департамент з питань праці Державної служби України з питань праці у відповідь на лист ФП Хмельницької області від 06.06.2024 р. № 01-19-49 повідомляє наступне.
Закон України «Про охорону праці» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 р. № 1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Типовим положенням про оцінку умов праці на робочих місцях і порядок застосування галузевих переліків робіт, на яких можуть встановлюватися доплати робітникам за умовами праці, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 03.10.1986 № 387/22-78 (далі – Типове положення), визначено, що доплати за умови праці застосовуються на робочих місцях, на яких виконуються роботи, передбачені галузевим переліком робіт з важкими та шкідливими, особливо важкими та особливо шкідливими умовами праці. При цьому вказані доплати передбачені лише за неможливості усунення шкідливих виробничих чинників.
Згідно з підпунктами 1.1, 2.1 Типового положення міністерствами і відомствами мають бути розроблені та погоджені з ЦК профспілок відповідні галузеві переліки робіт, на яких можуть встановлюватися доплати працівникам за умовами праці.
Конкретні розміри доплат за роботу в шкідливих і важких умовах праці 2 встановлюються на основі атестації робочих місць пропорційно фактично відпрацьованому часу в несприятливих умовах праці (згідно з підпунктом 1.7 Типового положення). За умови раціоналізації робочих місць та покращенні умов праці доплати зменшуються або відміняються повністю.
Віднесення робіт до категорії зі шкідливими та важкими умовами праці здійснюється за результатами атестації відповідних робочих місць за умовами праці в Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою КМУ від 01.08.1992 р. № 442, та Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених постановою Міністерства праці України і Головним державним санітарним лікарем України від 01.09.1992 р. № 41.
Відповідно до статті 100 КЗпП на важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я встановлюється підвищена оплата праці. Перелік цих робіт визначається КМУ.
До затвердження такого Переліку в установленому порядку підвищена оплата праці за роботу із шкідливими умовами праці може здійснюватися за рахунок власних коштів підприємств, що визначено статтею 7 Закону.
На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, розмір витрат на охорону праці встановлюється у колективному договорі з урахуванням фінансових можливостей підприємства, установи, організації.
Відповідно до вимог статті 13 КЗпП колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги. Згідно з частинами другої та третьої статті 97 КЗпП форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов’язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності – з іншим уповноваженим на представництво органом.
Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.