Статтею 61 КЗпП передбачено, що на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51).
Законом України «Про особливості трудових відносин під час воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX (набув чинності з 24.03.2022) визначені правові засади організації праці під час дії воєнного стану. Законом України «Про особливості трудових відносин під час воєнного стану» (далі Закон №2136).
На період дії воєнного стану введено обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина визначених ст. ст. 43, 44 Конституції України, якими встановлюються гарантії трудових прав (частина друга ст. 1 Закону № 2136):
– право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується та інші гарантії (ст. 43 Конституції України).
– право на страйк для захисту економічних і соціальних інтересів громадян (ст. 44 Конституції України).
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону № 2136 «у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України “Про державну службу”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом».
Закон № 2136 діє у період воєнного стану, введеного відповідно до Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану, крім частини четвертої статті 13 та статті 15 цього Закону, які втрачають чинність з моменту завершення відшкодування працівникам та роботодавцям грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України. (Пункт 3 розділу “Прикінцеві положення” в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022).
Нормальна тривалість робочого часу у період дії воєнного стану може бути збільшена до 60 годин на тиждень для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо).
Для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо), яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, тривалість робочого часу у період дії воєнного стану не може перевищувати 40 годин на тиждень. П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем.
Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) визначається роботодавцем.
Тривалість щотижневого безперервного відпочинку може бути скорочена до 24 годин.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої – п’ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України “Про відпустки”.
У разі встановлення нормальної тривалості робочого часу відповідно до частин першої та другої статті 6 понад норму, встановлену відповідно до законодавства, оплата праці здійснюється у розмірі, збільшеному пропорційно до збільшення норми праці.
Норми законодавства про працю, які суперечать положенням Закону №2136, як це зазначено вище, на період дії воєнного стану не застосовуються.
Водночас інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону №2136, повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем. (додатково див. Коментар Міністерства економіки України до Закону №2136).
Закон N 2136 не призупиняє дію ст. 62, 63 КЗпП.
Відповідно до положень ст. 62 КЗпП надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61).
При підсумованому обліку робочого часу надурочною вважається робота відпрацьована понад нормальну тривалість робочого часу в обліковому періоді, на який встановлений підсумований облік робочого часу. Обліковим періодом може бути тиждень, місяць, квартал, рік, або інший період.
Обліковий період встановлюється колективним договором з урахуванням специфіки виробничого процесу. Методичні рекомендації щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.04.2006 N 138.
Роботодавець зобов’язаний вести достовірний облік відпрацьованого часу та витрат на оплату працю, зокрема надурочних годин роботи для їх оплати своєчасно і повному обсязі. Для встановлення відпрацьованих надурочних годин роботи по закінченню облікового періоду, кількість фактично відпрацьованих годин роботи порівнюється з нормальною тривалістю робочого часу в обліковому періоді. Години роботи відпрацьовані понад нормальну тривалість робочого часу в обліковому періоді підлягають оплаті у повному обсязі. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.
Оплата надурочної роботи провадиться згідно ст. 106 КЗпП, а саме:
За погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.
За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, – за всі відпрацьовані надурочні години.
У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою статті 106 КЗпП.