Відповідно до п. 286.1 ПКУ підставою для нарахування земельного податку є:
- дані державного земельного кадастру;
- дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
- дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю);
- дані сертифікатів на право на земельні частки (паї);
- рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв);
- дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї);
- дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Згідно з п. 287.1 ПКУ власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Статтею 126 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III встановлено, що офіційним визнанням і підтвердженням державою факту набуття або припинення відповідного права є державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно до Закону України від 01.07.2004 р. № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
У разі переходу права власності на земельну ділянку або права на земельну частку (пай) від одного власника – юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося його право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником – починаючи з місяця, в якому він набув право власності (абз. 3 п. 286.5 ПКУ).
Оскільки п. 286.5 ПКУ встановлює щомісячний обов’язок виконання податкових зобов’язань з плати за землю за перебування ділянки або частки (паю) у власності та містить уточнення, відповідно до якого податкові зобов’язання з плати за землю виконуються «новим власником – починаючи з місяця, в якому він набув право власності», то при встановленні дати припинення податкових зобов’язань з плати за землю юридична особа має керуватися нормами п. 287.1 ПКУ в частині внесення плати за землю за фактичний період перебування у неї земельної ділянки у власності у поточному році.
Таким чином, у разі відчуження юридичною особою протягом року земельної ділянки, яка перебувала у її власності, земельний податок сплачується за фактичний період перебування земельної ділянки у власності такої особи – до дати реєстрації припинення юридичною особою речового права на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до Закону № 1952.