Чи може керівник відмовити працівникові у наданні відпустки без збереження заробітної плати на період воєнного стану, якщо той виїжджає за межі території України?
24 березня 2022 року набув чинності Закон України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі — Закон № 2136), яким було запроваджено додаткову підставу надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін.
Так, відповідно до частини 3 статті 12 Закону № 2136 протягом періоду дії воєнного стану роботодавець може на прохання працівника надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі — Закон № 504).
Отже, основною умовою надання такої відпустки є ініціатива працівника. Роботодавець не може примусити працівника піти у неоплачувану відпустку, але може відмовити в її наданні, якщо ідеться, наприклад, про роботу на об’єктах критичної інфраструктури: на підприємствах енергетичної та хімічної промисловості, в галузях транспорту, телекомунікацій, інформаційних технологій, продовольства, банківській сфері, комунальному господарстві тощо.
Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набув чинності 19 липня 2022 року, статтю 12 Закону № 2136 було доповнено частиною 4, якою передбачено новий вид відпустки без збереження заробітної плати.
Так, у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону № 504.
При цьому підтверджувальними будуть документи про статус внутрішньо переміщеної особи, перетин кордону, отримання тимчасового захисту за кордоном тощо.
Таким чином, на сьогодні можливі 2 варіанти «воєнної» відпустки без збереження заробітної плати:
► одна надається за згодою сторін на підставі частини першої статті 26 Закону № 504 з урахуванням вимог, передбачених частиною 3 статті 12 Закону № 2136,
► друга — в обов’язковому порядку на прохання працівника на підставі частини 4 статті 12 Закону № 2136 (тривалість такої відпустки не має бути більшою, ніж 90 календарних днів).
Отже, керівник не може відмовити працівникові у наданні відпустки без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану, якщо той виїжджає за межі території України і підтвердив це відповідним документом.
При цьому тривалість відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Вікторія Ліпчанська, керівник Центру правової допомоги ФПУ