Питання «форс-мажору» є досить актуальним в українському правовому полі у зв’язку з останніми тенденціями як світового, так і національного рівня. Форс-мажор як непереборна сила може стати важливою підставою для звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань. Однак практична реалізація цього питання вимагає чітких правових роз’яснень і визначень, що забезпечать однакове застосування норм права на рівні судової практики.
Для розуміння суті поняття «форс-мажор», варто звернутися до ч. 2 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», де форс-мажор визначається як надзвичайні та невідворотні обставини, що перешкоджають виконанню зобов’язань, зокрема природні катастрофи, війни, терористичні акти, епідемії та інші непередбачувані події. Законодавець вказує на широкий спектр таких обставин, що включають не тільки природні катастрофи, а й соціально-політичні події, що значно ускладнюють або роблять неможливим виконання договірних зобов’язань.
Судова практика Верховного Суду сформувала чіткі позиції щодо форс-мажорних обставин та їх впливу на виконання договірних зобов’язань.
Верховний Суд розглядав окремі питання, що стосуються форс-мажорних обставин, зокрема щодо того, хто має доводити наявність непереборної сили, що саме потрібно доводити, відсутності у форс-мажорних обставин автоматичної доказової сили, а також необхідності повідомлення іншої сторони про форс-мажор. У своїх рішеннях Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності доведення не лише факту існування форс-мажорних обставин, а й їх прямого впливу на конкретний випадок виконання зобов’язання, враховуючи індивідуальний характер таких обставин.
Одним із основних висновків Верховного Суду є те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, тобто їх наявність не є автоматично визнаною підставою для звільнення від відповідальності за невиконання зобов’язань. У постанові від 30 листопада 2021 року у справі № 913/785/17 суд вказав, що сторона, яка посилається на форс-мажор як на підставу неможливості виконання зобов’язання, повинна довести не лише сам факт виникнення таких обставин, а й те, що вони мали надзвичайний і невідворотний характер саме для цього конкретного випадку
Одним із основних висновків Верховного Суду є те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, тобто їх наявність не є автоматично визнаною підставою для звільнення від відповідальності за невиконання зобов’язань. У постанові від 30 листопада 2021 року у справі № 913/785/17 суд вказав, що сторона, яка посилається на форс-мажор як на підставу неможливості виконання зобов’язання, повинна довести не лише сам факт виникнення таких обставин, а й те, що вони мали надзвичайний і невідворотний характер саме для цього конкретного випадку.
Таким чином, тягар доказування покладається виключно на сторону, яка порушила зобов’язання, і вона має надати переконливі докази, що підтверджують як існування форс-мажору, так і його прямий вплив на ці критерії є універсальними, однак їх застосування завжди потребує аналізу конкретної ситуації. Наприклад, у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 910/15264/21 Верховний Суд додав важливе уточнення: між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконання зобов’язання має існувати прямий причинно-наслідковий зв’язок. Тобто, сторона не може посилатися на форс-мажор, якщо невиконання зобов’язання сталося з інших причин, наприклад, через власну недбалість чи комерційні ризики, які вона мала передбачити та врахувати можливість виконання договору.
Ще одним суттєвим аспектом практики Верховного Суду є те, що сам факт надання стороною доказів на підтвердження форс-мажору не є достатнім для автоматичного визнання її правоти.
Одним із останніх прикладів судової практики, що стосується форс-мажору та його впливу на виконання договірних зобов’язань, є нова постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/6519/24 від 18 лютого 2025 року.
У цьому рішенні суд розглядав ситуацію, де одна зі сторін договору посилалася на форс-мажорні обставини як підставу для невиконання своїх зобов’язань. Суд ретельно проаналізував надані докази, зокрема документи, що підтверджують настання обставин непереборної сили, їх тривалість та прямий причинно-наслідковий зв’язок із неможливістю виконання договору.
Важливим аспектом стало те, що суд звернув увагу на необхідність своєчасного повідомлення іншої сторони про настання форс-мажору, а також на те, чи вжила сторона всіх можливих заходів для мінімізації наслідків таких обставин. Одним з висновків цього рішення є те, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов’язань. Суд підкреслив, що сторона, яка посилається на непереборну силу, повинна довести не лише факт її настання, а й те, що ці обставини об’єктивно унеможливили виконання договору, а не просто ускладнили його.
Щодо договірних зобов’язань, постанова акцентує на важливості чіткого визначення умов договору, які регулюють дії сторін у разі форс-мажору. У цій справі суд звернув увагу на те, що договір містив положення про форс-мажор, однак сторони по-різному тлумачили їх застосування.