Відповідно до п. 1 частини 1 ст. 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» із змінами (далі – Закон № 2464) платниками ЄСВ є, зокрема, роботодавці, які використовують працю фізичних осіб (далі – ФО) на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою – підприємцем (далі – ФОП), якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань).
Базою нарахування ЄСВ для платників, зазначених у п. 1 частини 1 ст. 4 Закону № 2464 є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та сума винагороди ФО за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини 1 ст. 7 Закону № 2464).
ФО, які виконують роботи (надають послуги) на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, чи у ФОП або осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, не віднесені Законом № 2464 до платників ЄСВ.
Визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні ЄСВ передбачено Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5 (далі – Інструкція № 5).
Слід зазначити, що дохід ФО від продажу власного рухомого та нерухомого майна не віднесено до переліку видів виплат, визначених Інструкцією № 5.
Враховуючи зазначене вище, доходи, отримані ФО від продажу власного рухомого та нерухомого майна, не є базою нарахування ЄСВ.