Судом касаційної інстанції підтримано позицію контролюючого органу щодо правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, яким позивачу нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Суд касаційної інстанції дійшов до висновку, що спірні правовідносини є специфічними та врегульовані спеціальним Законом України № 2473-VIII від 28.06.2018 «Про валюту і валютні операції» (далі – Закон № 2473), і саме норми вказаного Закону № 2473 підлягають застосуванню, зокрема і в питанні нарахування пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті.
Тобто, на переконання Судової палати, у разі якби законодавець мав на меті звільнити суб`єктів господарювання від відповідальності шляхом не нарахування (не застосування) пені під час дії карантину (COVID- 19), відповідні зміни (чи обмеження в застосуванні) були б внесені саме до Закону України «Про валюту і валютні операції», проте таких змін внесено не було.
Відповідних змін до Закону України «Про валюту і валютні операції» в частині зупинення перебігу строків не вносилось.
Не зупинялись відповідні строки і нормативними документами Національного банку України, який відповідно до частини першої статті 13 Закону № 2473 встановлює граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
Однак, як вже було зазначено, Закон України «Про валюту і валютні операції» є спеціальним законом, який регулює не сферу справляння податків і зборів, а сферу здійснення валютних операцій, валютного контролю та валютного нагляду, отже питання строків та відповідальності за їх порушення врегульовано саме зазначеним Законом, зміна положень якого здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. При цьому якщо положення інших законів суперечать положенням Закону «Про валюту і валютні операції», застосовуються положення саме Закону «Про валюту і валютні операції».
Отже, підпункт 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ та Закон України «Про валюту і валютні операції», зокрема стаття 13, не є конкуруючими нормами, і те, що підпункт 69.9 пункту 69 прийнятий пізніше у часі не є підставою для його застосування до спірних правовідносин.
Враховуючи вищезазначене, Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду формулює такий правовий висновок.
Положення підпункту 69.9 пункту 69 підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, яким зупинено перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не розповсюджуються на строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, що врегульовано законодавством у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду.
Також Верховним Судом зауважено, що введення воєнного стану в Україні не можна розцінювати як форс-мажорну обставину для не перерахування компанією контрагентом-нерезидентом на рахунки позивача коштів за поставлений товар у межах зовнішньоекономічних контрактів.
Доказів у вигляді відповідної довідки уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного контракту або третьої країни, які б підтверджували виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин, що зумовили неможливість виконання своїх обов`язків за контрактом компанією контрагентом-нерезидентом, матеріали справи не містять.
Відтак, Касаційним адміністративним судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів від 23.07.2024 у справі № 240/25642/22 касаційну скаргу позивача залишено без задоволення; постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2024 – залишено без змін.