ПКУ встановлює, що об’єктом і базою оподаткування екологічним податком є обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (п.п. 242.1.1 ПКУ). Суб’єкти господарювання, чия діяльність пов’язана з такими викидами або впливом фізичних/біологічних факторів на повітря, зобов’язані своєчасно та в повному обсязі сплачувати екологічний податок (ст. 10 Закону № 2707 «Про охорону атмосферного повітря»).
За Законом № 2707 викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами дозволені лише за наявності дозволу на викиди, який для більшості суб’єктів видають обласні державні адміністрації (з погодженням із центральним органом з питань санітарного та епідблагополуччя населення). Якщо підприємство має інтегрований довкіллєвий дозвіл, окремий дозвіл на викиди за тими ж параметрами вже не видається (ч. 19 ст. 11 Закону № 2707).
Податківці підкреслюють: експлуатація ємностей з пальним (бензин, дизель, газ) супроводжується випаровуванням забруднюючих речовин через дихальні клапани резервуарів. Такі резервуари розглядаються як стаціонарні джерела забруднення, а отже підприємство, що зберігає пальне у власних чи орендованих ємностях на своїй території, є платником екологічного податку за викиди в атмосферне повітря.
Контролюючі органи можуть залучати спеціалістів екологічних відомств для перевірки правильності визначення фактичних обсягів викидів (п. 250.12 ПКУ). На практиці це означає, що суб’єкт господарювання, який зберігає пальне в резервуарах, має:
- отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами за Порядком, затвердженим постановою КМУ № 302;
- стати на облік як платник екологічного податку та подавати декларації з екоподатку із зазначенням обсягів викидів від таких ємностей;
- забезпечити належний облік та розрахунок викидів, готуючись до можливого залучення екологічних інспекторів при податкових перевірках.