Екологічний податок за тимчасове зберігання відходів підприємством

За загальним правилом, якщо ваше підприємство є виключно утворювачем відходів у процесі своєї стандартної господарської діяльності і здійснює лише їх тимчасове зберігання до моменту передачі спеціалізованим організаціям, ви не є платником екологічного податку. Однак у цьому питанні є серйозні нюанси, пов'язані з тривалістю такого зберігання, які можуть призвести до фіскальних ризиків.

Розберемо ситуацію з точки зору законодавства. Згідно з пп. 240.1.3 ПКУ, обов'язок зі сплати екологічного податку виникає у суб'єктів господарювання, які здійснюють розміщення відходів. При цьому ключовим є саме податкове визначення терміна «розміщення відходів», наведене у пп. 14.1.223 ПКУ. Відповідно до нього, під розміщенням розуміється виключно постійне (тобто остаточне) перебування або ж захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях (на полігонах, у сховищах тощо), на використання яких підприємство отримало відповідні дозволи від уповноважених державних органів.

Тобто, закон розмежовує тимчасове зберігання власних відходів та професійну діяльність із їх остаточного захоронення. Податківці у своїй свіжій Індивідуальній податковій консультації (ІПК від 08.04.2026 р. №2045/ІПК/99-00-04-01-03) підтверджують цей підхід. Ми аналізували цю ІПКУ в статті «У діяльності підприємства утворюються відходи: чи треба сплачувати екологічний податок?». Вони зазначають, що оскільки звичайне підприємство є лише утворювачем відходів і не має спеціального дозволу на операції з їх захоронення, воно не підпадає під критерії платника екоподатку. Здавалося б, питання закрито, але варто звернути увагу на профільне законодавство.

Зокрема, Закон України №2320-IX «Про управління відходами» встановлює чіткі рамки щодо поводження зі сміттям. У пп. 27 ст. 1 цього Закону визначено, що постійні місця, де відходи розміщуються на термін понад один рік, вважаються полігонами. А для управління полігоном та здійснення операцій із видалення чи захоронення відходів (код D1) потрібен спеціальний дозвіл (ст. 1 та 40 Закону №2320-IX).

Що це означає на практиці для вашого бізнесу?

Якщо відпрацьовані акумулятори, шини чи звичайні побутові відходи лежать на території вашого підприємства понад 12 місяців, податкові органи під час перевірки можуть кваліфікувати таке місце зберігання як несанкціонований «полігон». Відповідно, інспектори можуть змінити статус ваших дій з «тимчасового зберігання» на «розміщення/захоронення» та донарахувати екологічний податок на загальних підставах, незважаючи на відсутність у вас офіційного дозволу на створення полігону.

Таким чином, наявність укладеного договору зі спеціалізованим підприємством на вивезення та утилізацію відходів є обов'язковою, але недостатньою умовою для уникнення оподаткування. Головним фактором захисту є фактичний рух цих відходів. Щоб уникнути зайвої уваги з боку ДПС та донарахувань, вам необхідно забезпечити документально підтверджену передачу накопичених відходів утилізатору до закінчення однорічного терміну з моменту їх утворення. Акти приймання-передачі послуг чи видаткові накладні на передачу відходів будуть вашим головним аргументом у разі виникнення суперечок із контролюючими органами.

Для уникнення непорозумінь з податковими органами може бути доречним отримати індивідуальну податкову консультацію.

Висновки

• Звичайні підприємства, які утворюють відходи під час своєї діяльності та зберігають їх тимчасово без мети остаточного захоронення (і не мають на це відповідних дозволів), не є платниками екологічного податку;
• Термін зберігання відходів є критичним: якщо сміття знаходиться на території підприємства понад один рік, така локація юридично може бути прирівняна до полігону, що створює високий ризик донарахування екоподатку податковою службою;
• Для мінімізації фіскальних ризиків необхідно не лише мати чинні договори з ліцензованими компаніями-утилізаторами, але й регулярно (не рідше одного разу на рік) здійснювати фактичну передачу їм відходів із належним документальним оформленням.