Місце постачання послуг автоперевезення у 2026 році: п. 186.2.1 чи п. 186.4 ПКУ (аудіоверсія)

Повне питання:

За якою нормою ПКУ визначається місце постачання для послуг автоперевезення - за п. "в" пп. 186.2.1 ПКУ (місце фактичного постачання послуг, пов'язаних з рухомим майном, а саме: послуг, пов'язаних із перевезенням пасажирів та вантажів, у тому числі з постачанням продовольчих продуктів і напоїв, призначених для споживання) чи п. 186.4 ПКУ (місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника)?

Це важливо в першу чергу для українських автоперевізників, які надають послуги автоперевезення за кордоном. Адже якщо користуватися п. "в" пп. 186.2.1 ПКУ, послуги не є об’єктом оподаткування, а якщо користуватися п. 186.4 ПКУ, то оподатковуються в загальному порядку, хіба що буде застосовуватися ставка ПДВ 0% згідно з пп. 195.1.3 ПКУ (міжнародне перевезення).

Відповідь:

У розглядуваній ситуації більш обґрунтованим і безпечним виглядає підхід, за яким місце постачання послуг автоперевезення визначають за п. 186.4 ПКУ, тобто за місцем реєстрації постачальника, а не за пп. «в» пп. 186.2.1 ПКУ. Саме такого підходу дотримуються ДПС у своїх узагальнюючих та індивідуальних консультаціях, а проведений логічний аналіз норми теж схиляє до цього висновку.

Норми і позиція ДПС

Норми ПКУ, між якими виникає вибір.

Підпункт «в» пп. 186.2.1 ПКУ відносить до місця фактичного постачання послуги, пов’язані з рухомим майном, зокрема послуги, пов’язані із перевезенням пасажирів та вантажів, у тому числі з постачанням продовольчих продуктів і напоїв, призначених для споживання.

Водночас п. 186.4 ПКУ встановлює загальне правило: місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника, крім операцій, прямо названих у пп. 186.2, 186.3 і 186.3-1 ПКУ.

Для ПДВ це принципово, адже об’єктом оподаткування є постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України (див. п. 185.1 ПКУ).

Що каже УПК №610.

В УПК, затвердженій наказом ДПС України від 06.07.2012 №610, прямо зазначено: місце постачання послуг з перевезення, у тому числі вантажів, визначається за п. 186.4 ПКУ, тобто за місцем реєстрації постачальника. У цій самій консультації податківці окремо розмежували транспортно-експедиторські послуги і власне послуги перевезення: для експедиторських послуг вони застосували пп. «ж» п. 186.3 ПКУ, а для перевезення — саме п. 186.4 ПКУ. Отже, адміністративна позиція ДПС з цього питання сформульована давно і досить однозначно.

Що кажуть ІПК.

У наявних ІПК ДПСУ від 01.04.2026 №1911/ІПК/99-00-21-03-02, від 16.04.2026 №2207/ІПК/99-00-21-03-02 , від 10.06.2026 №3341/ІПК/99-00-21-03-02 та багатьох інших повторено один і той самий висновок: місцем постачання послуг, у тому числі послуг з перевезення, є місце реєстрації постачальника за п. 186.4 ПКУ. Тобто й поточна індивідуальна консультаційна практика ДПС не підтримує застосування до власне перевезення пп. «в» пп. 186.2.1 ПКУ.

Суд і логіка норми

Судове рішення.

У справі №2а-11467/12/0170/28 (Постанова ВАСУ від 03.12.2014) податковий орган донарахував ПДВ через те, що платник вважав послуги, надані за межами митної території України (буксирні послуги), такими, що не є об’єктом оподаткування. Суди першої та апеляційної інстанцій стали на бік платника, але Вищий адміністративний суд України касаційну скаргу податкового органу задовольнив, попередні рішення скасував і в позові відмовив. Для розглядуваної теми важливе не стільки саме буксирне обслуговування, скільки загальна логіка: спроба вивести транспортну послугу з-під ПДВ через «фактичне місце надання за кордоном» не була підтримана касаційною інстанцією.

Логічний аналіз на користь п. 186.4 ПКУ.

Логічний аналіз показує, що словосполучення «послуги перевезення» і «послуги, пов’язані з перевезенням» не є тотожними. Якщо законодавець хотів би прямо віднести саме перевезення до пп. «в» пп. 186.2.1 ПКУ, норму можна було б сформулювати як «послуги з перевезення та пов’язані з ними послуги», але такого формулювання в Кодексі немає. Крім того, п. 186.2.1 ПКУ прив’язує місце постачання до фактичного місця надання послуги, що добре працює для навантаження, розвантаження, складської обробки, ремонту чи харчування, але значно гірше — для самого перевезення, яке є процесом переміщення між різними географічними точками, інколи через кілька країн. Інакше кажучи, для допоміжної або супутньої послуги можна назвати конкретне місце надання, а для самого перевезення зробити це набагато складніше. Саме тому системно норма п. 186.4 ПКУ виглядає природнішою для власне послуг автоперевезення.

Альтернативний підхід

Можливі аргументи на користь пп. «в» пп. 186.2.1 ПКУ.

Альтернативний підхід теж можна побудувати, оскільки в тексті пп. «в» пп. 186.2.1 ПКУ справді є згадка про послуги, пов’язані із перевезенням пасажирів та вантажів. За широкого тлумачення можна стверджувати, що саме перевезення є центральною послугою у сфері перевезення, а тому воно також охоплюється цим підпунктом. Додатковим аргументом може бути те, що законодавець у цьому підпункті не навів вичерпного переліку лише супутніх операцій, а використав більш загальну конструкцію. Проте проблема цього підходу в тому, що він суперечить усталеній позиції ДПС в УПК та ІПК і не має для платника такої ж безпечної практичної опори, як підхід через п. 186.4 ПКУ.

Практичний підсумок

Сукупність аргументів — текст пп. «в» пп. 186.2.1 ПКУ, п. 186.4 ПКУ, УПК №610, свіжі ІПК ДПС та наведений логічний аналіз — показує перевагу саме п. 186.4 ПКУ для визначення місця постачання послуг автоперевезення. Це означає, що для українського автоперевізника, зареєстрованого в Україні, такі послуги в загальному випадку розглядаються як такі, місце постачання яких знаходиться в Україні. Далі вже слід окремо дивитися, чи є підстави для застосування нульової ставки як до міжнародного перевезення за пп. 195.1.3 ПКУ, якщо виконуються умови щодо єдиного міжнародного перевізного документа. Якщо ж платник піде іншим шляхом і застосує пп. «в» пп. 186.2.1 ПКУ, визнаючи послугу за кордоном не об’єктом ПДВ, податкова з великою ймовірністю може не погодитися з таким підходом і донарахувати ПДВ. Тоді свою позицію доведеться доводити вже в спорі з податковим органом, а можливо і в суді. З практичної точки зору безпечним кроком є отримання власної індивідуальної податкової консультації під конкретну модель перевезення, маршрут і комплект документів.

Висновки

• Для послуг автоперевезення більш обґрунтованим є визначення місця постачання за п. 186.4 ПКУ, а не за пп. «в» пп. 186.2.1 ПКУ.
• УПК №610 і низка ІПК ДПС прямо підтримують підхід через місце реєстрації постачальника.
• Судова логіка в наведеній справі також не сприяє підходу, за яким транспортну послугу за межами України автоматично вважають не об’єктом ПДВ.
• Альтернативне тлумачення на користь пп. «в» пп. 186.2.1 ПКУ теоретично можливе, але воно є спірним і більш ризиковим.
• Якщо перевізник хоче захистити саме альтернативну позицію, доцільно заздалегідь отримати ІПК і бути готовим до можливого спору під час перевірки.